Соціогуманітарні студії

БОГОМ ДАНИЙ… СЛАВА СВЯТОСТІ ТА ВАЖЛИВІСТЬ КАНОНІЗАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ О. КИРИЛА СЕЛЕЦЬКОГО ДЛЯ УГКЦ

Маркіяна (с. Маркіяна) Василишин — 2022-10-28

У статті розглянуто приклади слави святості життя священника УГКЦ, Слуги Божого Кирила Селецького (1835–1918), кандидата на піднесення на престоли святих, процес прослави якого розпочато 11 липня 2009 року Сокальсько-Жовківською єпархією, та вказано на значення його канонізації для української Церкви. Цією статею автор ніяк не прагне випереджувати судження Апостольської Столиці стосовно святості цього Слуги Божого, а лише наводить задокументовані приклади загальної думки його сучасників.

Слава (опінія) cвятості – це дія Св. Духа, дія Божа у Церкві, це віра людей, надприродне пізнання та обдумане переконання, яке спонукає вірних цікавитися особою сл. Божого. Приватний культ (особлива пошана з боку вірних) під час приготування канонізаційного процесу – це природний наслідок опінії святості, він породжує опінію ласк або знаків, яка доповнює опінію святості і поширює її. Найбільшим проявом приватного культу є молитва вірних про заступництво. Фундаментом слави святості завжди буде правдива святість людини.

Слуга Божий о. Кирило Селецький увійшов в історію УГКЦ як один із найбільш заслужених священників Перемишльської єпархії австрійського періоду. Слава святості супроводжувала його ще за життя, збереглася під час переслідування нашої Церкви аж до сьогоднішніх днів і в останні десятиліття поширюється не лише на території України, але й поза її межами. Єпископ А. Сапеляк був переконаний, що, крім сл. Б. митр. А. Шептицького, ніхто інший в Українській Церкві не має стільки свідчень про велич душі і святість життя, як о. К. Селецький. «Усіх захоплював його вроджений аристократичний такт, скромність, покора і апостольський динамізм для духовного і матеріального добра народу» [23, с. 72]. О. Кирило належав до тих священників, які з особливою посвятою та відданістю служили Богові і людям, невтомно проповідуючи Євангеліє усім своїм життям. Великою заслугою о. Кирила була безперервна відкритість на нові форми праці в парафії. Місії, братства тверезості, читальні, захоронки, заснування чернечих згромаджень – кожна із цих інституцій мала своє значення і приносила плоди у своєму часі. Джерелом його активної зовнішньої діяльності було глибоке внутрішнє життя, яке мало на меті єдність з Богом. Сутністю його духовності була любов, передовсім жертовна любов, яку проповідував і реалізував у своєму житті. Як колись Добрий Пастир, так і о. Кирило схилявся над кожною людиною. Любов до Христа, єднання з яким вважав за найбільше своє щастя, пронизувала його працю, думки і почуття. Душпастир уважав, що тільки душа, огорнута любов’ю до Христа, здатна іти дорогою спасіння.

ОБРАЗ ДУШПАСТИРЯ У ТВОРЧОСТІ СЛУГИ БОЖОГО ОТЦЯ КИРИЛА СЕЛЕЦЬКОГО

о. Віталій Горін — 2022-10-28

У цій статті на основі творчої спадщини о. Кирила Селецького схарактеризовано образ душпастиря Церкви як взірця для наслідування. Зазначено, що тема актуальна й наскрізна у художньо-просвітницькому доробку автора, а опис ревних духовних осіб тотожний євангельському вислову – «Ви є сіль землі». Виконуючи свою місію, священники завжди перебувають з людиною чи народом як порадники і вчителі. Така особистість не цурається жодної верстви народу, а готова радо послужити заможному чи бідному, мандрівникові чи в’язневі. Акцент у дослідженні зроблено на духовному батьківстві, яке дбає про спасіння людини. Релігійна особа у візії о. К. Селецького ревна, мужня, здатна прийняти мученицьку смерть заради порятунку людської душі й водночас є прикладом молитовного чування, адже без постійного спілкування зі своїм Творцем душпастир не виконає місію проводиря в молитві і може втратити своє призначення – нести Бога в життя людини.

У науковій розвідці проаналізовано взаємини священника зі своєю паствою, позаяк він вибраний з народу і трудиться для нього ж. Важливо те, що покликання душпастир зреалізовує не лише в храмі, а й шукає будь-якої нагоди послужити ближнім.

Окрему увагу автор закцентовує на можливості священнослужителя займатися політичною чи партійною діяльністю, застерігаючи що це небезпечно і може звести духовну особу на манівці: Церква вища за всі політичні інституції. Найперше – авторитет Церкви та її вчення.

Одначе місія священнослужителя, тим більше під ту пору, різногранна, що навіть може виходити за межі духовного життя; душпастир не стоїть осторонь проблем матеріального добробуту своїх громадян. Для нього важливі просвітницька діяльність та освітні складові, що сприяє духовному зростанню пастви: друковане слово, захоронки, шкільництво, наука для дорослих, створення спілок. Душпастир для о. К. Селецького – це своєрідний живий орієнтир у релігійному, культурному та економічному розвитку.

ОТЕЦЬ КИРИЛО СЕЛЕЦЬКИЙ І ЧИН СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО

ієрм. Єронім Грім — 2022-10-28

У статті вперше досліджено проблематику взаємовідносин о. Кирила Селецького із Чином святого Василя Великого жіночої і чоловічої віток. Настоятель с. Жужеля як основник Згромадження сестер-служебниць Непорочної Діви Марії здійснював духовний провід василіянок, що було звичною практикою того часу. Отець співпрацює з монахинями-василіянками від 1872 р., отримавши обов’язки капелана в Яворові.

До наукової студії широкоформатно залучено хроніки монастирів василіянок і василіян, спогади про отця Кирила Селецького, його публікації, а також загальні історичні праці. Констатуємо, що взаємини духовенства були приятельськими та доброзичливими. Зокрема, о. К. Селецький опублікував дві біографічні замітки (оповідання і некролог), присвячені василіянам Єронімові Кузьмичу і Йосафатові Мальчинському. До численної плеяди приятелів о. К. Селецького у середовищі отців василіан належали: ігумен Кристинопільского монастиря Антоній Кучинськиий, протоігумен, а згодом архимандрит Климентій Сарницький, Кипріян Козловський, Іван Тимочко, Юліян Дацій, Мар’ян Повх та інші.

Зазначено, що отці василіяни також залишили теплі спомини у своїх літописах (Кристинопільська хроніка) або свідчення доброї пам’яті про о. Кирила в хроніці сестер-йосифіток. Ідеться передусім про вихідця із Цеблова василіянина о. Дам’яна Григорія Богуна, а також його рідних Василя Григорія Богуна і Мартиніяна Михайла Петришина. Характерно те, що василіяни зазначали про святість о. К. Селецького (о. Дам’ян Григорій Богун), якого має вшанувати Церква.

Певні непорозуміння виникли в питаннях проводу Згромадження сестер-служебниць, але це була справа о. Кирила із окремими представниками Чину (радше представників Чину) з душпастирем

ХРИСТИЯНСЬКІ МОТИВИ В ХУДОЖНІЙ ТВОРЧОСТІ О. КИРИЛА СЕЛЕЦЬКОГО

Ірина Дмитрів — 2022-10-28

У статті вперше в українському літературознавстві зроблено спробу розглянути християнські мотиви, образи, символи у творчості о. Кирила Селецького. Релігійний світогляд письменника, виявляючись у художній творчості, органічно вписує митця у традиції католицької літератури. У дослідженні з҆ясовано, що художня спадщина о. Кирила жанрово розмаїта: це поезія, агіографічна проза, охудожнені біблійні оповідання, казки, легенди, біографії тощо. Майже всі твори позначені частими апеляціями до Бога, особливою набожністю до Богородиці. У статті наголошено, що письменник часто звертається до Святого Письма, творить художні ілюстрації до катехизмових правд, у його творах нерозривно поєднуються християнські й національні цінності.

Стильова манера письменника зазнала впливу тогочасної гомілетики, яка в Україні мала давню й неповторну традицію. Найавторитетнішим джерелом для християнських проповідників завжди було Слово Боже, яке о. Кирило упродовж життя пізнавав розумом і переживав серцем, а згодом воно проросло численними образами, символами, алюзіями й ремінісценціями в його творах. Прикметно, що письменник уміло залучає до художнього обігу не лише новозавітні, а й старозавітні тексти, адаптуючи їх до тогочасних українських реалій.

Українська проповідницька традиція з давніх-давен послуговувалася прикладами з побутового життя для виховання моральних імператирів у вірян. Для о. Селецького такою скарбницею для художніх ілюстрації у його творах став український побут, наколишнє середовище, довголітня священича практика і просто життєвий досвід, яким він щиро ділився зі своїм читачем, витворюючи прості й доступні, але водночас живі й несподівані художні образи. Письменник мав переконання, що в житті немає нічого випадкового: кожна людина чи будь-яке інше Боже творіння, кожна ситуація чи подія не є випадковістю, а слугує для уважної особи великою школою життя, тому одна з найбільш розвинених тем у його творчості − тема виховання та навчання, і зрозуміло, що о. Кирило Селецький часто зображає людей, дотичних до цього процесу, − батьків, священників, учителів.

Загалом творчість о. Кирила Селецького відзначається високим християнським звучанням і вона органічно злилася з його життєвим подвигом.

ВИХОВНИЙ ЗМІСТ ОПОВІДАНЬ ДЛЯ ДІТЕЙ О. КИРИЛА СЕЛЕЦЬКОГО

Надія Дудник — 2022-10-28

У статті ми звернулися до аналізу змісту оповідань християнської тематики. Твори написані для дітей в кінці ХІХ ст. отцем Кирилом Селецьким. Це маловідомий широкій громадськості діяч, який потребує відновлення свого доброго імені в історії, як один із піонерів у створенні згромаджень сестер-служебниць, громадський діяч, а також як дитячий письменник. Перу о. К. Селецького належать твори про відомих мореплавців, відкривачів нових земель, оповідки про моральні чесноти, які людина виховує у своєму світобаченні з дитячих років. Стаття презентує огляд змісту та виховного спрямування збірки оповідань К. Селецького «Божі заповіді в оповідках». Оригінальність сюжету, глибока християнська мораль, звернення до кращих душевних мотивів діяльності, небайдужість до ближнього, вміння запропонувати допомогу стражденному – ось тематика оповідань для дітей, яку автор вкладає у збірці. Структурована книжечка за порядком християнських заповідей, як пояснення прикладів шляхетної поведінки людини, котра осмислює їх зміст. Автор статті підкреслює важливість презентації оповідань сучасним дітям в умовах інтенсивного технічного прогресу, перевантаження інформацією з Інтернет-мереж. Незаперечною є актуальність своєчасного звернення до дитячої книжечки, в якій описано кращі мотиви поведінки людини для роздумів про християнські чесноти. Для підсилення виховного впливу збірка оповідань проілюстрована, тому з вихованцями цікаво її розглядати, обговорювати малюнки, надихатися для створення власних сюжетів. Підкреслено важливість ознайомлення зі збіркою педагогам, вихователям, батькам, громадськості з метою популяризації вітчизняної літератури, де винесено для роздумів важливі філософські питання буття людини, її вчинків, розуміння змісту моральних цінностей. Для педагогів надано рекомендації щодо систематичності використання збірки оповідань о. К. Селецького у вихованому процесі

РОЛЬ ЧЕРНЕЦТВА В ЦЕРКВІ ЗГІДНО З ПОГЛЯДАМИ СЛУГИ БОЖОГО О. КИРИЛА СЕЛЕЦЬКОГО

Роман Ковалів — 2022-10-28

У статті досліджено погляди о. К. Селецького, засновника активних чернечих згромаджень УГКЦ – сестер-служебниць НДМ та св. Йосифа ОПДМ, на роль чернецтва у Церкві. Закцентовано увагу на суспільно-політичному становищі українців у другій половині ХІХ ст., зокрема на етнічному складі тогочасної Галичини, де чисельність українців становила половину населення, одначе здебільшого сільського. Натомість серед мешканців міст домінували поляки та євреї, вони ж обіймали основні адміністративні посади.

У студії осмислюємо призначення чернецтва УГКЦ під проводом о. К. Селецького у житті народу, закцентовано на його просвітницькій ролі, а також фрагментарно заторкнуті проблеми освіти. Автор головно зосереджується на дошкільному вихованні у часи душпастиря, яке потребувало особливої уваги, оскільки в підавстрійській Галичині не було захоронок (дитячих садків) для українських дітей.

На основі публікацій, статей, дописів репрезентовано погляд о. К. Селецького щодо впливу монаших спільнот на морально-духовний стан та розвиток суспільства, його ролі в духовному супроводі. Саме чернечі згромадження відігравали одну з ключових ролей у духовно-освітньому просторі для населення Західної України. Кирило Селецький, який на той час (1874) був парохом села Жужель (Львівщина), докладає зусиль до створення чернечого Згромадження сестер-служебниць Пречистої Діви Марії Непорочно Зачатої (1892) – тепер Згромадження сестер-служебниць Непорочної Діви Марії, а згодом основує Згромадження сестер святого Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії (1898).

Окрім духовного життя та духовних практик, вихованки душпастиря провадили захоронки. У селі Жужель з ініціативи пароха-настоятеля Кирила Селецького 15 травня 1893 р. постала перша в сучасному розумінні дошкільна установа в Галичині для українських дітей.

У візії о. К. Селецького чернецтво відіграє надважливу роль – і в житті окремої людини, і в житті всього народу, позаяк культивує християнські цінності, передовсім любов до Бога і ближнього, вчинки милосердя та духовного зростання богопосвячених осіб. Зроблено узагальнення про вагому культурно-просвітницьку роль духовних дітей душпастиря, що в багатьох аспектах стала визначальною для духовного розвою нації

«БАГАТО ЧАСУ ПОСВЯЧУВАВ НА ПЛЕКАННЯ ТОЇ ЩЕ ТОДІ НІЖНОЇ РОСЛИНКИ…»: о. КИРИЛО СЕЛЕЦЬКИЙ – ЗАСНОВНИК І ОПІКУН ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР-СЛУЖЕБНИЦЬ

Наталія Колб — 2022-10-28

У статті описано обставини заснування Згромадження сс.-служебниць Пречистої Діви Марії Непорочно Зачатої, перші роки його діяльності та означено роль о. Кирила Селецького у цих процесах. Так, висвітлено основні статутні засади Згромадження, вимоги до його кандидаток, структуру адміністративного управління й підпорядкування в рамках Греко-католицької церкви в краї. Вказано, що покликанням сс.-служебниць було християнсько-суспільне служіння в громадах у трьох напрямах: заснування й провадження дитячих садків (захоронок); догляд за недужими; допомога в сільськогосподарських роботах і в догляді за церквою. Зазначено, що кожен напрям діяльності ґрунтувався на ретельному і відповідальному підході до виконання завдань та міцних християнських засадах. Проілюстровано, що захорони сс.-служебниць стали важливими й ефективними закладами дошкільної освіти галицьких українців, де діти отримували найелементарнішу освіту, привчалися до побожності, охайності, працелюбності, організованості, ввічливості. Ці садки стали альтернативою до численних польських римо-католицьких закладів такого типу й мали важливе національно-патріотичне значення. Показано непересічну роль сс.-служебниць у наданні медичної допомоги в громадах, поєднаної з духовною розрадою, а особливо значення їх медичної послуги під час вибуху епідемій. Окреслено засади господарської діяльності сс.-служебниць та її диверсифікацію. Зазначено, що служіння Згромадження отримало значну підтримку українських кіл, що відобразилося на швидкому зростанні кількості домів сс.-служебниць та його матеріальній підтримці суспільством. Спеціально підкреслено роль о. К. Селецького в розбудові осередків Згромадження та налагодженні матеріальних засад його існування. Зʼясовано причини конфлікту між о. К. Селецьким і о. ЧСВВ Є. Ломницьким з приводу духовного управління Згромадженням та виникнення питання особи засновника сс.-служебниць

СУЧАСНЕ ОСМИСЛЕННЯ ДУХОВНОЇ СПАДЩИНИ О. КИРИЛА СЕЛЕЦЬКОГО

Наталія Марко (c. Стефанія) — 2022-10-28

У статті представлено життя та духовну спадщину Слуги Божого о. Кирила Селецького, глибокого душпастиря, засновника перших активних чернечих згромаджень УГКЦ: сестер-служебниць НДМ та св. Йосифа ОПДМ. До 1892 р в Українській греко-католицькій церкві існував лише Василіянський чин. Умови прийняття кандидаток до сестер-василіянок були досить вимогливими. Засновуючи нові згромадження, священник увів реформу, яка дозволяла українським дівчатам вступати до них без вимоги внесення посагу. У вихованні черниць акцентував на аскезі та поверненні до євангельського радикалізму. Прагнув, щоб у спільнотах заснованих ним згромаджень плекалася духовність Сходу та провадилась активна діяльність серед населення, особливо виховна праця з дітьми, тому заснував під їх проводом перші українські захоронки, що стали осередками плекання духовної та національної свідомості дитини, муравлиним трудом формували ідентичність народу.

Ціль душпастирського служіння о. Кирила – привести людську душу до Бога. Серед багатьох осягнень та нагород у житті найбільше цінував дар духовного батьківства, про що особисто визнавав у листі до митрополита Андрея Шептицького. Звернення «духовний отче» було для священника найбільшою нагородою та пригадуванням про обов’язок духовного супроводу повірених йому душ. Він був духовно зрілою особистістю, знав Бога. Це знання спонукало його до постійної праці над поширенням Слави Божої, розвитком Церкви. Плодами цієї праці є живі парафії, чисельні покликання до священства та богопосвячених згромаджень. Духовні вартості ми не можемо оцінювати людськими мірками, проте численні покликання до богопосвяченого життя з парафій священника, твори, у яких він вміло та доступно навчає людину пізнавати Бога, жити за Його заповідями є незаперечним доказом величі особи Слуги Божого о. Кирила Селецького, його великого внеску у розвиток церковного життя та формування свідомості народу.

У статті представлено основні принципи духовного життя, якими керувався священник. На основі публікацій, статей, дописів о. К. Селецького, які стосуються тематики духовного життя християнина, викладено бачення автором етапів розвитку духовного життя людини, його розуміння ролі духовного провідника у духовній формації особистості

МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ І О. КИРИЛО СЕЛЕЦЬКИЙ: ВЗАЄМИНИ НА ТЛІ ПРОЦЕСІВ ВІДНОВЛЕННЯ СХІДНОГО КАТОЛИЦЬКОГО МОНАШЕСТВА

Іван Матковский — 2022-10-28

У статті схарактеризовано діяльність о. Кирила Селецького в контексті церковно-культурного життя другої половини ХІХ – початку ХХ ст. і розкрито вплив пароха на ієрархів Церкви. Закцентовано та тому, що ідеї душпастиря знайшли втілення у різноманітних інституціях – і не лише духовних, аби сприяти розвиткові українського суспільства: захоронках, читальнях, позичкових касах, громадських шпихлірах та ін. Особливу увагу зосереджено на взаєминах о. К. Селецького з митрополитом А. Шептицьким, їхніх спільних візіях щодо відновлення та розвиток чернецтва Української греко-католицької церкви, рівно ж на ролі та місії душпастирів серед народу.

Зазначено, що процеси, які нуртували у середовищах українців-католиків, починаючи із моменту заключення Берестейської Унії (1596) і донині, досліджені лише фрагментарно. Основна причина в тому, що в епоху розвитку історичних наук, – а це ІІ-га пол. ХХ ст., українська історіографія досліджувалася в контексті вчення марксизму-ленінізму. Після 1991 р. ґрону українських істориків випало нелегке завдання відтворити правдиву історію, зокрема й історію українців-католиків. Заново були відкриті сотні і тисячі видатних представників українців, пам’ять про яких було затерто радянським режимом. Однією із таких постатей є Кирило Селецький (1835–1918), греко-католицький священник, громадський і освітній діяч.

У науковій студії проведено паралелі між діяльністю о. Кирила Селецького та митрополита Андрея Шептицького. Спираючись на історичні факти та доводячи співпрацю видатних діячів, зроблено узагальнення, що саме ідеї о. Кирила, які полягали у популяризації думки про необхідність відновлення східного католицького монашества та покладення на відновлені структури виховної й освітньої ролі у суспільстві стали основою для діяльності Митрополита Андрея та бл. свмч. Климентія Шептицького.

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ДИСКУРСУ У ТВОРЧОСТІ О. КИРИЛА СЕЛЕЦЬКОГО

Ігор Розлуцький — 2022-10-28

У дослідженні вперше відрефлексовано специфіку омовлення національного дискурсу у художній творчості о. Кирила Селецького. Увагу зосереджено на стрижневих образах, які несуть основні смисли й сенси української екзистенції. Серед домінантних – образ храму, що символізує утвердження не лише християнської віри, яка, на думку отця, органічно корелює зі становленням української нації, а й виступає фокусом національного буття. Зі святинею автор пов’язує історію, сьогодення та майбутнє України. У цьому сакральному місці, яке є джерелом Божої благодаті, відбувається культурний і національний здвиг народу, його відродження, становлення та самоідентифікація.

Автор моделює національну матрицю, осердям якої є українська мова. Логіка письменника недвозначна, адже першоосновою повноцінного й національного буття є його мова, передовсім як «жива схованка» духу. Доповнює національну складову образ власної хати, яка символічно прочитується як власна держава.

Виразно представлено вплив Т. Шевченка на становлення національної свідомості отця-просвітника. Зокрема, вбачаємо схожість образів та мотивів, що репрезентують національний наратив художнього слова обох митців.

Актуалізувавши основні складові національного простору (храм, мова, хата тощо), автор доповнює свою концепцію образом школи, ґрунтованої на християнсько-національних засадах.

У письменника національне органічно взаємодіє з релігійним, значні ракурси взаємодоповнюються і спрямовані на реалізацію просвітницької місії у процесі національного самостановлення й самоутвердження.

Зазначимо, що о. Кирило Селецький в осмисленні національного питання заторкує морально-етичні норми українського побуту, які зорієнтовані на християнські цінності. Зробимо узагальнення, що творчість о. К. Селецького – це синтез національного й християнського. Ці категорії визначальні і для світоглядного становлення особистості, і для розвою української нації та розвитку національної Церкви.

ДУХОВНО-САКРАЛЬНІ ТА ЕТНОМЕНТАЛЬНІ ВИМІРИ ХУДОЖНЬОЇ МОВОТВОРЧОСТІ О.КИРИЛА СЕЛЕЦЬКОГО

Марія Стецик — 2022-10-28

Статтю присвячено оригінальній мовотворчості о. Кирила Селецького – душпастиря Української Греко-Католицької Церкви, письменника, просвітителя, громадського діяча, педагога, засновника двох чернечих згромаджень, «сіяча здорового зерна для свойого люду», ревного ісповідника Христової віри та майстра живого й колоритного українського слова. Окреслено роль і місце о. Кирила в національно-духовному та просвітницькому поступі у когорті діячів греко-католицької церкви, які часто брали на себе відповідальну місію – формувати й розвивати самосвідомість й самототожність народу в умовах його бездержавності та суспільних і ментальних утисків.

Зазначено, що художня мовотворчість о. К. Селецького слугує ілюстрацією для розуміння складного й часто суперечливого процесу становлення української літературної мови в Галичині, для пізнання тогочасної поліфонії говіркових слів, діалектичної взаємодії живої мовної стихії та церковнослов’яні на всіх рівнях. Говіркова варіантність багатьох лексем не лише колоритно увиразнює мовні партії персонажів, а й ілюструє еволюційні етапи розвитку наддністрянської гілки української мови. Проведено паралелі з мовотворчістю Василя Стефаника. Простежено, як у різножанрових художніх та художньо-публіцистичних дискурсах К. Селецького церковнослов’янська мова трансформується в особливу дискурсивну й стилетвірну категорію, а численні церковнослов’янізми, граматично, лексично та фонетично адаптуючись до говіркової мовленнєвої стихії, експлікують наскрізну сакрально-дидактичну спрямованість. Зосереджено увагу на способах вербалізації наскрізного теоцентризму, що головно експлікується в багатій та різногранній ідіоматиці (фразеорефлексах).

Автор доходить висновку, що художні, богословсько-просвітницькі, повчальні (виразно моралізаторські) тексти насичені конфесійною лексикою, яка справляє враження своєрідного духовного кліше, все ж вони (тексти) у своїй основі залишаються українськими і не створюють жодних бар’єрів у процесі сприйняття, позаяк зберігають чітко артикульовану живомовну основу.

ІСТОРІЯ ЗАСНУВАННЯ ПЕРШИХ ЗАХОРОНОК ДЛЯ ДІТЕЙ УКРАЇНЦІВ У ГАЛИЧИНІ

Анна Федорович — 2023-04-06

У статі розкрито становище дошкільної освіти на етапі її зародження в Галичині кінця ХІХ ст.; зосереджено увагу на діяльності жіноцтва та духовенства у розвитку й організації перших дошкільних закладів для дітей українців; підкреслено роль Української греко-католицької церкви (УГКЦ) у підтриманні просвітництва русинів; акцентовано увагу на діяльності галицького священника Кирила Селецького, котрий першим втілив ідею відкриття захоронок для бідних дітей під проводом сестер-монахинь.

Відзначено вплив жіночих благодійних товариств на розбудову дошкільного виховання в Галичині. Освічені заможні жінки розуміли потребу виховання маленьких дітей та роль громади у цьому процесі. Тому свої зусилля спрямовували на навчання жінки-матері, а також займалися організацією захоронок, презентували програми дошкільного виховання, писали посібники, поширювали освітні методики, організовували вистави, концерти, забави.

Доведено важливість співпраці духівництва та жіноцтва щодо утримання сезонних і постійних дитячих закладів для опіки й виховання дітей. Завдяки цьому вдалося закласти основу для обґрунтування системи дошкільного виховання, що базувалася на народних виховних традиціях, принципах етнопедагогіки та враховувала тогочасні європейські тенденції. Зміст освіти для дітей передбачав формування культурно-гігієнічних навичок, трудових вмінь, господарсько-побутової праці, виховання малюків на принципах християнської моралі, навчання початкових математичних уявлень, співу, малювання, підготовку руки до письма та ін.

З одного боку, захоронки дбали про догляд та освіту бідних дітей, а з іншого – забезпечували збереження рідної мови та національної культури, що позитивно вплинуло на подальший розвиток дошкільного виховання в Україні.